Flowdesk

Попит був підтверджений: двадцять три сервісні компанії письмово підтвердили, що готові платити. Продукту не було взагалі — жодного рядка. Гроші від інвестора закривались через десять тижнів, і показувати треба було працюючий сервіс, а не слайди.

Небезпека була не в термінах. За вісім тижнів легко зліпити щось, що доведеться викинути й переписати через півроку — і тоді швидкий старт обертається подвійною вартістю.

Перший тиждень пішов не на розробку, а на скорочення. З двадцяти однієї запланованої функції в першу версію потрапило шість — ті, без яких платити за продукт немає сенсу. Решту не викинули: записали в план із датами, щоб нічого не загубилось і засновники бачили, коли це буде.

Одразу заклали розділення на компанії й ролі співробітників — хто що бачить і хто що може змінювати. Це коштувало чотири зайві дні на старті. І зекономило місяці, коли прийшов перший клієнт із командою на двадцять людей: нічого переробляти не довелося.

Знайомство з сервісом зробили частиною самого сервісу. Новий користувач проходить чотири короткі кроки і потрапляє не на порожній екран, а в простір, з яким уже можна працювати. Це прибрало найчастішу причину, чому люди не повертаються після реєстрації.

Кожну функцію оцінювали одним питанням: чи хтось відмовиться платити, якщо її не буде. Якщо ні — вона їхала в план на потім.

Мобільний застосунок, налаштовувані звіти й підключення до двох популярних CRM у першу версію не увійшли. Жоден із двадцяти трьох потенційних клієнтів не назвав їх умовою покупки — а разом вони додали б до терміну щонайменше місяць.